Усиновлення – один із найдавніших інститутів сімейного права, який ще був відомий за римських часів. В сучасних умовах України значимість інституту усиновлення важко переоцінити, так як лише в умовах сім’ї дитина може отримати необхідний комплекс блага, що сприятиме її нормальному розвитку, а на державу хоча й покладено обов’язок забезпечувати дітей без піклування с збоку батьків та дітей-сиріт, проте це не виконується на належному рівні.
Правове регулювання даного інституту здійснюється на національному рівні – главою 18 Сімейного кодексу України (далі по тексту – СКУ), Законом України «Про охорону дитинства», Цивільним процесуальним кодексом; на міжнародному рівні – Конвенцією про права дитини та нормативно – правовими актами міжнародного та національного права. Відповідно до цього комплексу нормативно – правових актів усиновлення може здійснюватися тільки для захисту інтересів дитини та її нормального життєвого розвитку, цей принцип є основоположним для всього інституту
Законодавство (ст.211 СКУ) встановлює певні вимоги до усиновлювача, додержання яких імперативно встановлено законодавством.
1. Бути віком не менше як 21 рік, за винятком випадку усиновлення родичем, також висувається ще одна вимога до віку: різниця у віці між усиновлювачем та дитиною – не менше ніж 15 років, а коли відбувається усиновлення повнолітньою дитини – не менше ніж 18 років;
2. Мати повну цивільну дієздатність;
3. Не бути позбавленим батьківських прав;
4. Не бути на лікуванні чи обліку у наркологічному чи психоневрологічному диспансері;
5. Надмірно вживають алкогольні напої чи вживають наркотичні
6. Мати постійне місце проживання та заробіток;
7. Не потребувати у зв’язку зі своїм станом здоров’я на постійній основі догляду з боку сторонньої особи;
8. Мати громадянство (в т.ч. іноземне);
9. Не страждати на хвороби за переліком, який затверджує МОЗ;
10. Відповідати іншим вимогам встановлених законодавством про усиновлення.
Усиновлення процесуально проводиться за рішенням суду в рамках окремого провадження, крім випадків коли усиновлювач – громадянин з українським громадянством прагне усиновити дитину, яка є громадянином України, але проживає за межами України, у такому випадку усиновлення здійснюється в консульській установі або дипломатичному представництві України. Також у деяких випадках необхідна згода Міністерства соціальної
1. Коли було встановлено, що воно не відтворює у собі інтереси усиновленої дитини, не забезпечує її сімейного виховання;
2. Коли стало відомо, що дитина хворіє недоумством, психічною чи іншою тяжкою хворобою яку не можна вилікувати, а усиновлювач про це не знав та не міг знати при усиновленні.
3. Коли з об’єктивних причин для усиновлювача, між ним та усиновленою дитиною склалися негативні стосунки за таких обставин, що продовжувати бути єдиною сім’єю є неможливим.
Близьким за своєю юридичною природою до усиновлення є інститут договору про патронат, закріплення якого передбачено главою 20 СКУ. За цим договором дитина-сирота або дитина, що залишена без батьківського піклування переходить на виховання у сім’ю до досягнення нею повноліття, за плату. Причому розмір виплачуваної грошової суми встановлюється за домовленістю між органами опіки та піклування та вихователем. Відмінними рисами договору про патронат від інституту усиновлення є: тимчасовість, оплатність патронату, процедура встановлення, підстави припинення.